4 години ночі, а ми з Ю. не спимо. Я горнуся ногами, вдихаю аромат Батіку (а він той самий, з дитинства), а аромат волого-свіжого нічного повітря як найкращий десерт до повної філіжанки чаю. Але найкращий десерт - то чорний шоколад, що залишила Аня після своїх гостин та не менш нічного перегляду "Друзів" і спроб пожарити молоду картоплю. Чи то я її підсадила на мій улюблений "Рошен", але її "чоколядове кохання" - то молочна мілка. Аромат цього Батіку робить яарівнішим і день, і ніч, це настільки дивний спогад, бо запах, але здається, що ти можеш його вхопити. Бодай поки чай не стає теплим. Чудова книжка, як паста, яку хочеться їсти по макаронині - неквапливо, розгадуючи соус та спеції. Здається в "Школі в Кармаертені" сюжет взагалі не є самоціллю, ця книжка всеохоплююча, смачна, тепла і помаранчева.